Цікава інформація

Чому діти не люблять школу?

Одинадцятирічний спікер конференції «Завтра на ім’я» розповідає, чому діти не люблять школу.

1. Учитель. Коли ви тільки приходите до школи, вам одразу намагаються вселити страх. Один із них – страх учителя.
2. Страх оцінки. Згодом розвивається страх оцінки. А потім страх покарання батьками, директором школи. У школі не дивляться на те, ким ти є, тебе судять тільки за твоїми оцінками.
3. Страх помилки. Ще один страх – це страх зробити помилку. Школа не вчить, що помилятися можна і потрібно, адже тільки так ти можеш чогось навчитися.
4. Тролінг. Ще одна причина – глузування однокласників. І часто в цьому є провина вчителів, які виставляють дітей на посміховисько, вказуючи, що вони роблять щось не так добре, як їхні однокласники. Для них оцінка важливіша за учня. Я ходив до дитячого клубу творчості, навчився плести з бісеру, ліпити з тіста, робити браслети зі шкіри та багато іншого. Коли вихователька з мого гуртка прийшла в мою школу запропонувати майстер-клас і розповіла про мої досягнення, то завуч здивувалася: «Тимофій? Такого бути не може!”.
5. Безглузді тести. Ці тести, які дають на уроках, неймовірно безглузді, тому що в них немає варіанту своєї відповіді. Щоб отримати хорошу оцінку, дитина намагається вгадати одну відповідь із запропонованих. Але ж у неї може бути своя думка. Навряд чи настануть часи, коли учні знатимуть всі столиці світу, читатимуть напам’ять всі твори Шевченка, пам’ятатимуть квадратний корінь із п’яти. Мені здається, якщо людина чимось зацікавиться, вона дізнається більше, ніж дитина за 10 років школи. І якщо їй знадобляться знання з інших галузей, то вона легко зможе їх отримати.
6. Обсяг домашніх завдань. Я читав, що немає ніяких доказів того, що домашні завдання впливають на успішність і освіту дітей. Одного разу мені задали стільки завдань з англійської, що після трьох годин писанини я не зміг розігнути шию. Мене відвезли в травмпункт, і я цілий тиждень ходив у шийному корсеті.
7. Заборона на унікальність. У школах дуже не люблять, коли хтось відрізняється від інших. Це починається з учителя, передається учням і залишається з ними на все життя.
8. Школа не вчить бути щасливим. Я читав, що коли Джону Леннону з The Beatles було п’ять років, мама йому сказала, що найголовніше в житті – бути щасливим. Потім він пішов до школи і його запитали: «Ким ти мрієш стати в житті?». Він відповів: «Щасливим». Йому сказали: «Ти не зрозумів питання». На що він сказав: «Ви не розумієте життя».
9. Школа не вчить працювати з інформацією. Наприклад, я дивлюся канал на YouTube, де вчитель фізики легко і захопливо викладає матеріал. Читання або перегляд таких ресурсів може замінити десятки нудних уроків.
10. Школа не готує до дорослого життя. Школа – це підготовка до дорослого життя. Але вона не вчить як зберегти і збільшити дохід, як отримати його, як взагалі заробляти. Я вважаю, що головним предметом у школі міг би стати предмет, на якому нас би вчили розуміти одне одного. Адже вміння спілкуватися – найважливіше.

10 ПРИЧИН, ЩО ХОВАЮТЬСЯ ЗА ПОГАНОЮ ПОВЕДІНКОЮ.

1.Якщо ваша дитина бреше, це означає, що ви надмірно реагували на її помилки в минулому.
2. Неадекватна самооцінка вашої дитини пояснюється тим, що ви більше радите, ніж підбадьорюєте.
3. Якщо ваша дитина не вміє себе захистити, можливо, це тому, що з дитячих років ви привселюдно робили їй зауваження.
4. Якщо ви купуєте дитині все, що вона хоче, а вона все одно привласнює чужі речі, можливо, ви не даєте їй вибору в момент покупки.
5. Якщо ваша дитина боягузлива, можливо, ви надто швидко поспішаєте їй на допомогу і допомагаєте долати всі перешкоди.
6. Якщо дитина ревнива, причиною могло стати те, що ви постійно порівнювали її з кимсь.
7. Якщо ваша дитина дратівлива, можливо, ви недостатньо її хвалили. Вона привертає вашу увагу своєю поганою поведінкою.
8. Якщо ваша дитина не поважає почуття інших, можливо, ви надто часто вказуєте їй, що робити, і не звертаєте уваги на почуття.
9. Якщо ваша дитина приховує правду, причина може бути в тому, що ви гніваєтеся з будь-якого приводу.
10. Якщо ваша дитина грубіянить, імовірно ви, батьки, або ще хтось із вашої родини поводитесь так само.

БАТЬКІВСЬКІ РЕАКЦІЇ НА ПОГАНУ ПОВЕДІНКУ ДІТЕЙ

1.Слова, пояснення.
Іноді правило доведеться повторити з десяток разів, аби дитина зрозуміла, що не можна відпускати руку дорослого, переходячи через дорогу. У цій ситуації добре можуть спрацювати мультфільми, книги, придумані вами казки, рольові та настільні ігри. Діти краще сприймають інформацію, якщо вона подається не у вигляді моралі, а у формі розповіді про те, які проблеми виникли у казкового героя в такій ситуації.

2. Покарання природними наслідками.
Син моєї подруги любив брати на вулицю іграшковий мотоцикл, але не хотів відвозити його додому, кидав на дорозі. В один із днів мама дозволила йому залишити мотоцикл, попередивши, що завтра його тут може не бути. Хлопчик погодився і наступного дня іграшки на вулиці, звісно, не знайшов. Більше питань із тим, щоб стежити за своїми речами, у малюка не виникало.

3.Позбавлення задоволень.
Солодощів, мультфільмів, комп'ютера, зустрічей із друзями. Таке покарання повинно мати чіткі часові межі і поширюватися тільки на дитину. Якщо у вихідні вся родина збиралася на пікнік, не треба відмовлятися від поїздки. Краще обмежити маленького бешкетника в чомусь іншому.

4.Тайм-аут.
Цей метод особливо ефективний, якщо дитина поводиться агресивно і потрібно якомога швидше ізолювати її від неприємної ситуації. Під час тайм-ауту і дитина, і батьки зазвичай заспокоюються, а потім спокійним тоном обговорюють, що сталося. Правило тайм-ауту для дітей старше 3-ох років - хвилина усамітнення на кожен рік віку дитини. Психологи не радять асоціювати місце тайм-ауту з кімнатою, де дитина спить.

5.Покарання уроком.
Найскладніший, але в певних випадках - найдієвіший спосіб. Пригадується приклад із повісті «Дорога йде в далечінь». Героїня краде яблука в садівника. Батько, дізнавшись, веде її у сад і вимагає, щоб дівчинка повернула яблука і попросила пробачення. Героїня згадує цей урок як дуже неприємний, прикрий епізод свого життя, але в деяких ситуаціях таке зіткнення з реальністю необхідне. Це дає дитині орієнтир на майбутнє і поняття про прийнятне і неприйнятне.

ГОЛОВНИЙ СЕКРЕТ ВИХОВАННЯ

Одного разу я збагнула головний секрет виховання. Він дуже простий: діти стають дорослими.

Ми просто не розуміємо, яку силу дає батькам ця проста істина, якщо завжди пам'ятати про неї. Як простіше ставитися до життя, як виховувати без нудних повчань, як набратися терпіння - в цьому полягає все.

Діти стають дорослими. Діти виростають. І йдуть. І нічого не можна повернути назад.
Вдумайтеся: сьогодні ви ведете своє маленьке диво за ручку, воно стрибає і пустує, а ще змучило вас питаннями. І ви нестерпно втомлюєтеся від цих безкінечних «як?» і «чому?!» Сьогодні ви поспішаєте, зітхаєте і нервуєтесь. У вас безліч важливих дорослих справ, від яких дитина відволікає вас. А завтра?

Лише за три, чотири або п'ять років, ви самі захочете взяти сина за ручку, поговорити, відповісти, навчити - а в нього під вікном друзі. І ваше чарівне диво з підстрибом помчить не до вас, а до них. Колись (причому, доволі скоро) ваша дочка раптом закриє шкільний зошит і, не спитавши дозволу вислизне надвір, щоб цілуватися з якимось зовсім незнайомим вам хлопчиком. І це буде важливіше за всі ваші слова й прохання.

Діти виростають. Навіть якщо ви будете дуже-дуже тримати їх, не втримаєте. Так само, як не вповільните цих швидкоплинних днів дитинства. Ваших спільних днів. Пам'ятайте і насолоджуйтеся, поки вони ще діти, і їхні ліжечка стоять поряд із вашим, і руки їхні - у ваших руках. Поки ви потрібні їм понад усе на світі.

Тому що це закон життя: хтось інший має стати твоїй (найкращій на світі!) дитині дорожчим і важливішим за тебе.

Кажуть, батьківська любов трагічна, адже розлука закладена в ній від початку. Але той, хто так сказав, усе-таки помилявся.

Так, діти виростуть і залишать нас. Так, нічого не повернеться назад. Але саме усвідомлення цього факту змусить нас просто і радісно приймати те, що є зараз. Якщо це добре запам'ятати, ви не будете ростити, страждати і мучитися. Ви зрозумієте, що найцінніше - не «вчора» і не «завтра», а те, що є і відбувається просто зараз. У цю мить.

Любов батьків проста і радісна, коли приймаєш цей закон.

Ми ростимо і відпускаємо дитину все далі і далі від себе. Але саме тоді відбувається дивовижна річ: діти нас не покидають. Вони лишаються поруч. На відстані, але поруч. Зберігається душевна, духовна єдність. Діти і досі потребують нас, бачать у нас надійний тил, опору і порадника. Завжди.

Вони залишаються, якщо стосунки тримаються на нашій істинній безумовній любові.
Подивіться, як це просто. І як це правильно: жити і любити.

Ніна Некрасова «Перестаньте дітей виховувати - допоможіть їм рости»

Дитина бешкетує. Як стриматися від гніву?

- Передусім пообіцяйте собі: я ніколи не вдарю свою дитину. Часто навіть із найспокійнішими дорослими трапляються промахи, після яких вони дають обітницю - більше ніколи. Якщо з вами цього промаху не траплялося, прямо зараз дайте обіцянку, що й не станеться. Якщо боїтеся не втриматись, почніть із малого: тримати себе в руках тиждень, місяць. Поступово збільшуйте період до «більше ніколи».

- Заручитися підтримкою партнера. Один із батьків може бути суворішим або м'якшим, але в головному - неприйнятті тілесних покарань - ви маєте бути єдині.

- Любіть своїх дітей будь-якими. Приклеювання до дитини ярликів «некерований», «гіперактивний», «нестерпний», а також постійний страх того, що скажуть інші, заважають побачити в дітях хороше. Лише підкреслюють недоліки.

- Постарайтеся зрозуміти, чому дитина погано поводиться. Можливо, придивившись, ви помітите дійсно важливу причину.

- Ставтеся до дитини, як до дитини. Не ставте її на один рівень із собою. Визнайте її психологічну незрілість і невміння правильно діяти у всіх ситуаціях.

- Пам'ятайте, що ми даємо дитині приклад, яким вона буде послуговуватися у вихованні своїх майбутніх дітей.

- Якщо відчуваєте, що гнів підступає, знайдіть у собі сили піти в інше місце і зачиніться там. П'ять хвилин дитина зможе без вас обійтися. А ви за цей короткий час встигнете впоратися з роздратуванням.

- З’ясуйте причин свого гніву. Психологи вважають, що гнів - вторинне почуття і має під собою якесь первинне переживання. Багато мам зізнаються, що не можуть стриматися від гніву через втому і відсутність допомоги.

- Якщо ви роздратовані, не удавайте, що все гаразд. Говоріть дитині про свої почуття в форматі «Я-повідомлень». «Мені зараз дуже неприємно», «Мені боляче».

- Кличте на допомогу гумор. Найдієвіше буває не зриватися на дитину в істериці, а перечекати. Передражнити, самому почати істерику, раптово залоскотати, повалити на ліжко і почати бій подушками. Часто такий абсолютно несерйозний метод знімає напруженість, перемикає увагу дитини, а головне, дозволяє всім вихлюпнути негативні емоції в безпечної формі.

7 типових помилок юнаків, які заважають дітям досягти успіху у дорослому житті

Батьки витрачають купу сил та енергії, аби дати дітям найкраще. На жаль, надмірна любов і турбота часто перешкоджають розвитку самостійності, відповідальності та лідерських якостей.

Тім Елмор, фахівець з лідерства та автор численних бестселерів про виховання, зазначає 7 типових помилок батьків, які заважають дітям домогтися успіху в дорослому житті.

1. Ми не дозволяємо дітям відчувати ризик
Часто батьки прагнуть аж надто захистити дітей від усіх загроз. Дітям треба кілька разів упасти, аби зрозуміти, що в цьому немає нічого страшного. Підлітку треба пережити нещасливе кохання, аби стати емоційно зрілим - без цього неможливі тривалі стосунки. Якщо батьки виключають усі ризики з життя дітей, є висока ймовірність того, що дитина в майбутньому стане зарозумілою, пихатою і з низькою самооцінкою.

2. Ми кидаємося на допомогу надто швидко
Сучасне покоління молоді не розвинуло в собі умінь, які ще 30 років тому були властиві кожній дитині. Ми прагнемо в усьому «допомогти» і оточуємо дитину надмірною турботою. А отже, позбавляємо необхідності самостійно вирішувати проблеми і шукати вихід зі складних ситуацій. Рано чи пізно дитина звикає до того, що хтось «прийде на допомогу», і виявляється непристосованою до дорослого життя.

3. Ми захоплюємося ними аж надто легко
Питання про підвищення самооцінки дітей у школі поставили у вісімдесяті роки. На більшості змагань почало діяти правило «кожен - переможець», «медаль - кожному учаснику». Такий підхід дозволяє дитині почуватися особливою. Та згодом вона помічає, що лише мама і тато вважають її такою неповторною. Діти сумніваються у думці своїх батьків. Розуміють, що їхньої заслуги в цьому немає. І якщо ми захоплюємося ними надто легко, починають шахраювати, перебільшувати і обманювати, щоб уникати складних ситуацій. А коли виростають, то не здатні протистояти їм.

4. Ми дозволяємо почуттю провини стати на шляху успіху
Не бійтеся говорити дітям «ні» і «не зараз». Дозвольте їм боротися за те, що вони дійсно цінують. Часто ми даємо дітям те, що вони просять, як заохочення. Так діти звикають до незаслуженої винагороди. Взаємини в родині будуються тільки на матеріальній вигоді, діти не відчувають ні внутрішньої мотивації, ні любові.

5. Ми не ділимося власними помилками з минулого
Наше завдання - допомогти підлітку розібратися в життєвих реаліях. Поділіться з ним помилками, яких ви припускалися в його віці. Розкажіть, що ви відчували у схожих ситуаціях, як ви їх вирішили і що засвоїли. Це краще, аніж читати моралі.

6. Ми помилково вважаємо, що інтелект або обдарованість - це зрілість
За інтелектом часто судять про рівень зрілості дитини. Внаслідок чого батьки вважають, що розумна дитина готова до зустрічі з реальним світом. Але це, на жаль, не так. Немає ніякого чарівного віку, коли дитина стає відповідальною. Зате є інше перевірене правило - спостерігайте за іншими дітьми того самого віку. Якщо ви помічаєте, що вони більш вільні у своєму виборі і більш самостійні, ймовірно, ви самі стримуєте рівень незалежності своєї дитини.

7. Ми самі не робимо того, чого вчимо дітей
Завдання батьків - допомогти дитині створити модель свого життя. Життя, в якому вона гратиме головну роль і братиме відповідальність за свої слова та дії. Дивлячись правді у вічі, батькам спершу самим треба стати такими. Дитина вчитиметься не на ваших словах, а на ваших вчинках. Англійське прислів'я говорить: «Не виховуй дітей, все одно вони будуть схожі на тебе. Виховуй себе».

Щоб діти росли у щасливій родині.

1. Любіть дитину різною. Ніколи не оцінюйте її дії через свою любов. Не кажіть «Я тебе не люблю», якщо дитина зробить щось не так. І не зізнавайтеся в любові, коли вона поводиться ідеально. Дитина має знати, що ви любите її завжди і всюди, якою б вона не була і що б не робила. Адже ваша любов може бути тією підтримкою, яка допоможе дитині виправляти свої помилки. Оцінюйте вчинок, а не особистість.
2. Не порівнюйте. Оцінюючи дії своєї дитини, ніколи не порівнюйте її ні з ким. Ні з іншими членами родини, ні з однокласниками, ні з собою. Оцінюйте особисту динаміку. Якщо ви знаєте, що дитина старалася, постарайтеся разом знайти причину невдачі. Так само не треба казати, що дитина чимось краща за інших. Усі діти різні, і кожен приходить до чогось у свій час.

3. Покарання - це не спосіб для батьків позбутися свого невдоволення. Караючи дитину, намагайтеся зрозуміти, що зараз у вас говорить. Бажання помститися, поставити на місце, вихлюпнути своє розчарування? Тоді краще охолонути. Покарання – це не спосіб зігнати свою злість. Дитина має усвідомлювати його справедливість.

4. Похвала має бути заслуженою. Не треба боятися перехвалити дитину. Позитивна оцінка дій дуже важлива для неї. От тільки хвалити потрібно з розумом. Не перераховуйте кожну дію дитини, а відзначайте те, чого вона домоглася. Хвалити потрібно саме за те, до чого були докладені зусилля.

5. Не сумнівайтеся в силах дитини. Ніколи не кажіть їй, що вона чогось не зможе. Не вступить до університету, не зможе зробити домашнє завдання, провалить контрольну абощо. Їй усе під силу, але за умови, що вона постарається. І знову-таки, дитина має знати, що незалежно від результату, ви будете поряд, не відвернетеся від неї. Вона може на вас покластися.

І, нарешті, останнє. Всі ми помиляємося. Навіть ці принципи не вбережуть вас від помилок, але вони допоможуть обрати напрямок, у якому вам краще вибудовувати взаємини з дітьми.

ЧОМУ ДІТИ НАС НЕ ЧУЮТЬ

«Сто разів треба повторювати», «Як об стінку горохом», «Поки не гаркнеш - не зробить!» - ці фрази посідають перші рядки в хіт-параді батьківських скарг дитячому психологу. Чому? Основна помилка полягає в тому, що батьки говорять з малюками, наче з дорослими. Але в «маленькій країні» діють свої закони сприйняття. Ось, основні помилки:

1.ВІДСУТНІСТЬ ЗОРОВОГО КОНТАКТУ
Мозок дитини здатний концентруватися тільки на одній меті. Безглуздо дратуватися, що захоплений грою малюк вас «не чує». Мамині слова лунають десь угорі, а «справжнє» життя проходить тут, у грі!

2.ПРОХАННЯ, ЩО СКЛАДАЄТЬСЯ З КІЛЬКОХ
«Зніми чоботи, помий руки і за стіл». Для дитини молодше 3-4 років таке прохання - складний алгоритм. Спробуй запам'ятати послідовність, нічого не пропустивши!

3.«НЕПРЯМІ» ВКАЗІВКИ
«Ти ще довго сидітимеш у безладі?», «Тобі що, подобається ходити з липкими руками?». Малюки розуміють усе буквально. Здогадатися, що в маминому питанні є спонукання до дії, їм важкувато.

4.БАГАТОСЛІВНІСТЬ
«Сашко, скільки разів тобі можна повторювати, не стрибай з крісла на диван! Ти вже забув, як носа розбив? Хочеш знову впасти?». Зрозуміло, що в мами, як-то кажуть, накипіло. Але вислуховуючи довгу нотацію, дитина тільки плутається в словах і забуває, про що, власне, йдеться.

5.КРИК
Почувши крик, дитина попросить пробачення, скаже, що все почула і зрозуміла. Та насправді не почула, не до того було. Головною метою було запобігти покаранню. Крім того, крик викликає тривогу, страх. А страх знижує здатність мислити. Згадайте, як ви самі почуваєтеся в таких ситуаціях.

6.ОЧІКУВАННЯ НЕГАЙНОЇ ЗМІНИ ПОВЕДІНКИ
Діти сприймають сказане не так швидко, як дорослі, а із затримкою на кілька секунд. Довільна увага (тобто вміння відволікатися від цікавого на користь необхідного) повністю формується у малюка тільки до 6-7 років. Це означає, що швидко перемикатися з одного заняття на інше, дитина просто не може.

7.МЕТОД «ЗАЇЖДЖЕНОЇ ПЛАТІВКИ»
Поганий для дитини, тому що так вона не звикає до самостійності. «Мама не нагадала помити руки після туалету, значить, їх мити не обов'язково». Поганий для мами, тому що навіть дуже терпляча людина, змушена постійно бути «платівкою», виснажується і може одного разу зірватися через дрібницю і накричати на дитину або й відшльопати.

8.ПРОХАННЯ-ЗАПЕРЕЧЕННЯ
«Не лізь у калюжу!», «Не гримай дверима!». Дитяче сприйняття «пропускає» частку «не». Тож малюк раз у раз сприйматиме батьківську заборону як привабливу пропозицію.

9.ПОСТІЙНІ ЗАБОРОНИ
Зазвичай цим страждають тривожні мами, які відчувають постійний страх за малюка і справляються з цим страхом за допомогою гіперопіки. "Не наступи в багнюку", "Обережно, поріг", "Стій, там собака" - і так весь день». У якийсь момент втомлена від тиску дитина починає сприймати мамин галас просто як «фон».

10.НЕВМІННЯ ПОЧУТИ ДИТИНУ
Буває, що мама й дитина проводять удвох цілий день, але важко сказати, що вони довго були разом. Наприклад, малюк хоче розповісти мамі про щось дуже важливе, але вона зайнята розмовою з подругою або занурена в свої думки. Якщо дитині вистачає спілкування з батьками, їй не доведеться «випрошувати» увагу за допомогою пустощів.

За статтею Ірини Кудінової